Виховний захід "Пам'яті жертв голодомору"
ВИХОВНИЙ ЗАХІД
«ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ
Г О Л О Д О М О Р У»
- поглибити знання учнів про роки голодомору в Україні, його наслідки для українського народу;
- розвивати вміння співпереживати, використовувати різні джерела при підготовці виступу;
- виховувати повагу до історичного минулого, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота; вшанувати пам’ять безвинно замучених голодом людей.
ОБЛАДНАННЯ:
- іконостас, прикрашений вишитим рушником, свічки, чорні стрічки;
- на столі сніп колосків, маки, кетяги червоної калини, кленове листя,
- в центрі столу розламана хлібина, склянка з водою;
- зразки хліба 33 року;
- книжкова виставка «Голодомор 1933…»
- мультимедійна дошка;
«А он де
під тином, опухла дитина
Голоднеє мре…
І
не в однім
отім селі, а скрізь на
славній Україні…»
/Т.Г.Шевченко/
Неврожай від
Бога, а голод
від людей.
Українське прислів’я.
Напередодні, перед проведенням
виховного заходу, вихователь разом з дітьми переглянули документальні
фільми «Великий голод. 1+1» та
«Голод 33. Моторошний фільм про трагедію українського народу»
/Звучать дзвони. На екрані
демонструється відео кліп Оксани Білозір «Свіча»/. Учні, одягнені в
український одяг з чорними стрічками в руках, виходять на сцену і виконують танцювальну композицію.
1 ВЕДУЧИЙ: Минуле століття
пронеслось над Україною страшним голодомором 1932 –1933 років. Указом президента В.А.Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв голодоморів,
який щороку відзначається в четверту суботу листопада.
/кліп «Молитва 33…»/
1 УЧЕНЬ ІСТОРИК. Більшовицька епоха в історії нашої України почалася для
селян ніби добре, з « Декрету про землю». Селяни отримали землю, про яку
мріяли віками. Селяни повірили у
вільне, заможнє життя, з любов’ю обробляли
землю, отримували добрі врожаї. Але
згодом, урядом Москви , було запроваджено продрозверстку – по селах нишпорили продзагони: у селян силою
забирали хліб. З часом продрозверстку
замінили продподатком і знову
вчорашні незаможники відчули полегшення: більше трудилися, віддавали продподаток, а решту
залишали собі. Але країною керували нелюди.
2 УЧЕНЬ ІСТОРИК. У квітні 1922
року XYI конференція ВКП/б/
проголосила початок масової колективізації, тобто організацію
колективних господарств – колгоспів. Селян
змушували нести в колгосп все:
реманент, коней, худобу. Волелюбне українське селянство всіляко противилося
колективізації. Селяни масово
вирізали худобу, нищили все, що
потрібно було віддавати в колгоспи. Заможних селян трударів, які відмовлялися
від колективізації масово розкуркулювали
і виселяли в Сибір. По дорозі на каторгу
селяни гинули цілими сім’ями. Особливо тяжко в дорозі було дітям. Якраз 1929
рік і став передумовою майбутнього голодомору в Україні… Щоб остаточно зламати
опір українських хліборобів Сталін вирішив організувати в Україні штучний
голодомор.
1 ВЕДУЧИЙ: В страшній агонії
зустріли українці 30-і роки: розкуркулення цілих сімей, каторга,
примусова колективізація, репресії. В 1930 році Москва збільшила розміри
хлібозаготівель в Україні на третину. Такий же план було покладено й 1931 року,
хоча колективізація зменшила урожай на 20 мільйонів пудів хліба.
2 ВЕДУЧИЙ: Керівництво України
благало Москву про зменшення плану заготівель хліба, попереджаючи, що Україна в
критичному стані. Та сталінські посіпаки заявили «жодних поступок не буде».
УЧЕНИЦЯ.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах –
Та й мруть…
Сумують комини без диму.
А за городами, за тином.
Могили чорнії ростуть
Гробокопателі в селі
Волочать трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини. Дні минають,
Минають місяці. Село
Навік замовкло, оніміло.
І кропивою поросло.
1 ВЕДУЧИЙ. Розпочалася тотальна
війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не вбивали, не стріляли – у них
просто забрали всю їжу, оточили на кордонах
військами і спокійно дивилися, як вони повільно у
нестерпних муках помирають від голоду.
УЧЕНЬ. То був страшний, навмисний злочин.
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і
ні могили –
То був такий навмисний голод…
Звинувачують свідки.
ВИСТУП ВИХОВАТЕЛЯ. Звинувачує
моя прабабуся Кіпрач Оришка Іванівна, жителька села Остапівка
Миргородського району, Полтавської області
Мала бабуся Оришка міцну дружну
сім’ю - чоловіка Івана та 9 діточок.
Це була звичайна працелюбна українська сім’я. Міцно стояли на
ногах, мали що їсти – дякуючи тому, що працювали з раннього ранку до пізнього вечора. Мали корівчину, коня, вівці, реманент, мали свій наділ землі. Старші діти з батьком працювали в полі, середні пасли корівку,
найменші пасли гусей, мати порядкувала
господу, готувала з старшими дочками їжу. Батько ще мав
ремесло – шив чоботи, це теж приносило непоганий дохід. Довгими зимовими
вечорами мати з дівчатами пряли вовну, ткали полотно, шили сорочки та інший
одяг, вишивали вишиванки. Старші діти вже були підлітками коли почалася
колективізація. Стали всіх примусово записувати в колгоспи. Колективізацію село
не сприйняло, люди не віддавали своє добро в комуну. Селяни масово вирізали
худобу, стало важко обробляти землю, не було чим платити продподаток… Прийшли в
дім Оришки та Івана активісти сказали забрати увесь хліб. Вигребли все зерно,
всю їжу, навіть квасолю у горщику
висипали на долівку, прив’язали до воза корову, конячку – потягли в
колгосп. Залишилася багатодітна родина помирати голодною смертю. Так сяк до
зими дотягнули. Взимку стали діти пухнути з голоду. Весь час просили:
«Їсти,їсти,їсти»… Коли померли старші діти, не витримав і батько – пішов вночі шукати якусь їжу, повернувся знесилений з
пустими руками, каже : «Оришко все село пухле лежить…» І став перелічувать сім’ї односельців де вже діти помирають… А до
ранку не стало Івана, помер чоловік від туги нелюдської. Загорнула Оришка тіло
чоловіка в ряднину відтягла на цвинтар до великої ями, однієї для всіх в селі,
тихенько молитву заупокійну прочитала та й пошкандибала додому до голодних
дітей. Так до травня місяця залишилося в Оришки троє дітей. Коли померла
остання Оля мати вже не мала сили тягти тільце дитини на цвинтар, декілька днів
рила могилку в садочку, там і поклала свою квіточку на вічний спокій. Весною
подибала, за одну зиму постаріла, посивіла, зламана духом Оришка в колгосп
заробляти хліб трьом ще живим дітям. Де сили бралися, Господи, що ж твій Хрест
такий тяжкий?! І таких сімей в Україні були мільйони. Особливо потерпали від
голоду Дніпропетровська, Луганська, Харківська,Миколаївська, Херсонська,
Полтавська області.
/ відео кліп «Остання молитва
братика»/
УЧЕНИЦЯ.
Пішла біда з торбиною
По всій Україні.
Несла вона заплакана
Очі свої сині.
Ішла вона дорогами
Босими ногами.
Дать поїсти б біді хліба
Нехай сяде з нами.
В степах вона ночувала,
В гірких травах спала.
Не проснулась, не вернулась
Тополею стала…
Біда ішла понад полем,
Понад синім морем,
З сусідами поділилась
Голодом та горем…
2 ВЕДУЧИЙ.
Масштабний голод в Україні
почався наприкінці 1932 року, діставши свого апогею наприкінці 33 го. Щохвилини
в Україні помирало 17 осіб, щогодини втрачали 1000 хліборобів, а щодня – майже 25 тисяч
українців. Жодна війна не забрала зо такий короткий час стільки людських
життів. Голодомор забрав близько 12
мільйонів українців, третина із них діти.
/кліп «Мамо, мамо, дай хоч
скоринку» /
УЧЕНЬ ІСТОРИК. Радянське
керівництво свідомо дезорієнтувало світову громадськість, що в Україні ніякого
голоду не було й немає. Дипломатичні служби загалом володіли інформацією про
ситуацію в Україні 1932 – 33 роках, проте жахливі його масштаби замовчувались.
Багатьом на Заході складно було повірити, що в країні, яка експортує зерно і
відмовляється від продовольчої допомоги, може лютувати такий скажений голод.
1 ВЕДУЧИЙ. А голод був дійсно
скаженим, люди вимирали цілими сім’ями, селами. Спершу вмирали чоловіки, потім
діти, потім жінки. Особливо важко було дітям. Знесилені, з розпухлими животами,
з божевільними оченятами, вони не могли зрозуміти, за що з ними так і лише
просили: «Їсти, хліба, хліба…»
/розповідь супроводжується демонстрацією на
мультимедійній дошці кадрів голодомору/
/кліп «Остання молитва хлопчика»/
УЧЕНЬ /Вірш «Біла молитва братика»/
Бозю! Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка,
Тож підрости хоч би трохи бо дай.
Світу не бачив ще білого, Бозю!
Я – пташенятко, прибите в дорозі,
Хоч би маленьку пір’їночку дай.
Тато і мама холодні мерці,
Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!
Холодно, Бозю, сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?
2 ВЕДУЧИЙ. Нам з вами,
теперішнім, важко зрозуміти – що можна померти з голоду. Як це – зовсім немає
чого їсти?.. Зовсім… День, тиждень, місяць, не один місяць. Люди їли все:
мишей, котів, собак, комах, кору дерев, траву, трупи людей. Божеволіли з
голоду.
УЧЕНЬ. Голод – то такий фізіологічний феномен, який
нищить нормальну психіку, гасить емоції
і волю до боротьби. У багатьох
споминах жертв голодомору засвідчується, що тривале голодування призводить до
апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили до боротьби. Голод
призводив до божевілля і канібалізму. Голод нищив розум, свідомість людей,
перетворював їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим. Українця
зломили… Зломили найжорстокішим, нелюдським чином – голодом. Чути, як твої
діти весь час просять їсти, бачити їх
повільну смерть – таке можна пережити тільки збожеволівши самому.
1 ВЕДУЧИЙ. Голод – це не тільки
смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів,
занепад української культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні
на початку 30 х років XX століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій
історії. Людиноненависницький
більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна,
змусити будувати комунізм на кісках безневинно
заморених голодом українців.
/ кліп «Не лякайтесь того, хто
вбиває тіло…»/
ВИХОВАТЕЛЬ. Наші дівчатка-кухарі
знайшли в інтернеті рецепти хліба, який
випікали українки в голодному 33-му році
і спробували відтворити його. Ось що ми маємо.
/дівчата виносять і роздають
гостям коржики, випечені з перетертої кори дерева та полови/
УЧЕНЬ ІСТОРИК. Довгі десятиліття
факт голодомору замовчувався, спершу за
наказом Сталіна, пізніше за вказівкою радянського керівництва. Ніби й не було
голодомору, але пам’ять людська жива, бо ще залишились в живих ті, хто пережив
те страшне лихоліття. 28.11.2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні»,
яким голодомор визнаний геноцидом українського народу. Станом на 2011 рік
Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 16 країнах світу. 9 країн в офіційних зверненнях
засудили Голодомор, як акт винищення людства, вчинений сталінським режимом.
ПАРЕ /Парламентська асамблея Ради
Європи/, європарламент визнали голодомор
злочином проти людства.
УЧЕНЬ ІСТОРИК: Що таке геноцид?
Під геноцидом розуміємо такі дії, що вчинюються з наміром знищити,
повністю, або частково, будь - яку національну, етнічну, расову або релігійну
групу шляхом позбавлення життя членів
такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень.
УЧЕНЬ. Богородице! Матір наша
небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ти відійшла?
Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Де ж ви, сили небесні?!
УЧЕНИЦЯ. І стояла вона, осліпла
від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно
роззиралася, Мати – Україна, на велетенському хресті розіп’ята.
Пам’яті мільйонів українських
селян, які загинули мученицькою смертю від
голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі
присвячується ця хвилина скорботи.
/ кліп «Реквієм пам’яті
мільйонів»/
Хай ця хвилина для громадян нашої
країни, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої
совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.
2 ВЕДУЧИЙ. Хай в кожній оселі, в
кожній родині українці схилять голову перед пам’яттю тих, хто не хотів
помирати, хто хотів жити, але їх убили
голодом-геноцидом. Хай ця хвилина увійде в наші юні серця тихою
поминальною молитвою…
/учні запалюють свічки./
Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від
правди світи.
Хай дізнається вся земля:
Панахиду Вкраїна справля…
1 ВЕДУЧИЙ. Прости, небо! Прости , земле! Всі сили земні
і небесні, простіть муку і божевілля мого народу!
2 ВЕДУЧИЙ. Прости нас, народе Божий! Усіх нас грішних
прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не
ставили.
/ танець дівчаток з свічками/
УЧЕНЬ ІСТОРИК. Перший у світі
пам’ятник жертвам Голодомору був відкритий 23 жовтня 1983 року у Канаді за
ініціативи громадян Канади українського походження. На сьогоднішній день пам’ятні знаки встановлено в
Австралії, Аргентині, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі, Угорщині, США.
/Демонструються кадри презентації
де зображено пам’ятні знаки жертвам Голодомору, зокрема на Полтавщині та в
селах Миргородського району/
/ виходить дівчина з хлібиною на вишитому рушникові/
ДІВЧИНА. Я цілуватиму цю запашну хлібну скоринку. І
щиро молитимусь за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому
і тридцять третьому. Від імені мільйонів українців, яких ми називаємо жертвами
голодомору і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб. І дякуватиму Бога за те,що його маю…
УЧЕНЬ. На скибку хліба я дивлюся,
Рум’яну, білу, запашну.
На скибку хліба я молюся,
До неї руки простягну.
Молюсь за тих, хто скибки тої
Не дочекавсь, заснув навік
Зими холодної, лихої
В той чорний, 33 – ій рік.
/демонстрація кліпу «Господи, помилуй нас»/
УЧЕНИЦЯ. Молюсь за нас,
дорослі й діти
Щоб не зазнали бід отих.
Нехай поняття «хліб», «життя» і
«жити» -
Завжди належать до святих.
УЧЕНЬ. Хліб священний
лежить на столі
Запашний і рум’яний, високий.
Знають добре малі і старі,
Що то рук хліборобських неспокій.
Хліб священний лежить на столі –
В нього запах жнив’яного літа.
Хай завжди буде хліб на столі
І як сонце, сіяє над світом!
Коментарі
Дописати коментар