Виховні заходи

«Пам'ять живе у наших серцях…»

Історико-літературна композиція, присвячена вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

Мета: Розкрити суть трагедії голодомору 1932-1933 рр. та його вплив на долю українського народу, на історичну пам'ять сучасників; викрити людиноненависницьку політику сталінського режиму; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі усвідомлення досвіду історії.

Обладнання:

1.    Виставка історичної художньої літератури та учнівських досліджень, присвячених темі голодомору 1932-1933 рр.

2.    Плакати «1932-1933», «Пам’ятаємо», мультимедійне устаткування.

3.    На сцені – ікона з вишитим рушником, колоски з чорною стрічкою, велика свічка, розламаний чорний хліб на рушнику, калина, вишита сорочка, прикрита чорною хусткою, мультимедійне устаткування.

4.    Записи класичної музики – «Реквієм» Моцарта, «Маленький реквієм» П.І. Чайковського, твори І. Баха.

Хід виховного заходу

     Вчитель: Пам'ять – нескінченна  книга, в  якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаємо і подумки здригаємось від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. І сьогодні, через стільки років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

     Звучить музика.

1-й учень:

     1932 рік… погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Українці, працьовиті люди, не полінувалися зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому патріотично-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі.

2-й учень:

     1933 рік… найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших хліборобних  країн.

     Моторошний парадокс: вимирали на всеплодючих чорноземах, на

1

безмежних полях і ланах, всіяних рясним урожаєм городах. Чому вимирали? Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

3-й учень:

     Масове голодування почалося ще у грудні 1932 року та тривало до вересня 1933 року, 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Навесні 1933 року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, тисяча – щогодини, 17 – щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них -  3 млн. дітей.

Вчитель:  Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя, все те могло сподіятися на нашій хліборобній землі - Україні,  яка ще недавно була житницею Європи?

Звучить музика.

Учень читає вірш.

     Українська нестерпна сюїта…

     А навколо – одна  сон-трава –

     Умирать почали у квітні,

     Коли всюди – все ожива.

     Ні живої води…

     Ні порому,

     Що єднає життя на порі.

     Чи ж то легко вмирать молодому

     На ранковій веселій зорі?

     Вже і проліски, і первоцвіти…

     Ще би трохи – і сад зацвів!

     Як було тим очам закриватись

      Під лункий солов’їний спів?

     …Умирати почали в квітні…

1-й учень:

     Розміри катастрофи впродовж десятиріч вперто замовчувалися.

Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не

2

дізналася про справжні масштаби трагедії. Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.

2-й учень:

     Вимирали цілі села, та не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати

основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість.

3-й учень:

     Голодомор 1932-1933 років став найбільшою трагедією українського народу за всю її багатовікову історію, трагедію, яка не має аналогів в світі. Здійснений більшовицькою владою проти непокірного свободолюбивого українського народу, голодомор в Україні – це вбивство народу за етнічною ознакою.

4-й учень:

     Вістря цього жахливого нелюдського апокаліпсису було спрямоване в першу чергу проти українського селянства. Ні економічними, ні політичними важелями не зміг примусити селянство змінити  світогляд сталінський тоталітарний режим, і лише таким дикунським методом перетворив таких волелюбних, незалежних селян-землевласників на покірних наймитів в одержавлених колгоспах.

5-й учень:

     Спричинивши великий голод в Україні, сталінське керівництво переслідувало злочинну мету – викорінення національної самобутності українців. Масове фізичне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом було свідомим політичним актом більшовицької системи проти мирних людей, землеробів, які любили землю, плекали її, як рідну дитину.

6-й учень:

     Таким чином, головною причиною штучного голодомору в Україні у 1932-1933 роках стало стійке протистояння національносвідомого

3

українського селянства більшовицькій тоталітарній системі, яке в

повній мірі проявилося під час проведення масової насильницької колективізації.

Звучить музика.

Учень читає вірш

     То був страшний навмисний голод.

     Стріла була така нищівна,         

Щоби згромадити стодолу

     Колгоспної катівні.

    

     То був страшний навмисний злочин,

     Такого ще земля не знала.

     Закрили Україні очі

     І душу міцно зав’язали.

     Сліпу – пустили старцювати…

     Луна ще й досі в оболонях.

     Здичавіла вкраїнська хата

     На березі своїх агоній.

     Глуху – заставили мовчати,

     А то би світ втопивсь в Славуті,

     Як божевільно їла мати

     Свою дитиноньку майбутню.

     Мерцями всіялося поле,

     Ні хрестика, і ні могили.

     То був такий навмисний голод…

     Чи, Боже, й ти вже був безсилий?

7-й учень:

     Голодне лихоліття дослідники називають по-різному: голод, голодомор, великий голод, людомор. Але ці емоційні позначення не відтворюють історико-правового аспекту національної трагедії. Найвичерпнішою категорією для з’ясування причин та наслідків голоду є термін «геноцид», що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення національної, етнічної, расової чи

4

релігійної групи.

Вчитель: Доказом геноциду є свідоме створення владою  таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян.

8-й учень:

     7 серпня 1932 року ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадянської (соціалістичної) власності». Судовим органам дозволялося застосовувати найвищу форму «соціального захисту» - розстріл, а як виняток – 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Постанова, яку народ назвав  «законом про п’ять колосків», виправдовувала свавілля та злочини різних уповноважених.

9-й учень:

     20 листопада 1932 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про заходи підсилення хлібозаготівлі», яка за своїм змістом нагадувала смертний вирок: «З оголошенням цієї постанови припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконували плани хлібозаготівель». У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто їм не видали жодного грама хліба.

10-й учень:

     6 грудня 1933 року на пленумі ЦК ВКП(б) Сталін заявив на всю країну: «Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги Радянської влади». Мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору, хоч становище в країні було катастрофічним.

11-й учень:

     Починаючи з жовтня 1932 року надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників Сталіна – Кагановича, Молотова, Постишева – викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фураженний, насіннєвий. А представники місцевої влади організовували спеціальні бригади, які вели подвійні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично, це була дія, свідомо спрямована на

5

фізичне винищення селянства.

12-й учень:

     На території власної республіки по відношенню до власного народу державні керівники діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти найжорстокіші завойовники в окупованій країні. Подвійні обшуки супроводжувалися не тільки конфіскацією зерна, а  й  картоплі, буряків, сала, м’яса – всіх продовольчих запасів на зиму. Селян позбавляли усього їстівного. Цим партійно-державний апарат абсолютно свідомо вів їх до мук і смерті.

13-й учень:

     Наприкінці зими 1933 року  голод  на  Україні  набув  велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були заблоковані, проте тисячі селян усе ж пробирались туди та, не знаходячи довгожданого порятунку, вмирали прямо на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, а найстрашніше – батьки їли своїх дітей.

1-й учень:

     Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами. А в цей час на залізничних станціях, в елеваторах, під охороною армії, зберігалось зерно, передбачене для вивезення за кордон.

Звучить музика.

Учень читає вірш.

     Я ще не вмер…

     Ще промінь в оці грає.

     В четвер мені пішов десятий рік.

     Хіба в такому віці помирають?

     Ви тільки поверніть мене на бік.

     До вишеньки,

     В колиску ясночолу…

     Я чую запах квітів. Я ще не вмер…

6

         А небо стрімко падає додолу.

     Тримайте хтось! Хоча б за коси верб…

     Куди ж ви, люди,

Людоньки, куди?

Окраєць ласки, чи хоч із печі диму!

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер… усі проходять мимо…

2-й учень:

         Не оминув голод і наш край. Один з перших дослідників Голодомору на Поділлі, професор Вінницького державного педагогічного університету І. Г. Шульга писав: «Чорною хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. Широкими і вузькими шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель, на Поділля пробирався голод. У порожніх селянських засіках не було навіть мишей. «Червона мітла» повимітала все до зернини. Спорожнялися льохи, люди доїдали картоплю, гарбузи, буряки і квасолину. Це був останній осінній місяць 1932 року, названий народом «гарбузень», грудень і січень – «пухкутень» - піднесли українському селянину тяжку чашу мук. Весняні місяці 1933 року залишилися в пам’яті подолян під назвою «капутень».

3-й учень:

         Незважаючи на голод, який охопив все Поділля, хлібозаготівля не припинялася. У 1933 році із зерносховищ Вінницької області кожен день вивозилися 150 тисяч пудів зерна.

4-й учень:

         У другій половині березня 1933 року на селі вичерпалися останні запаси. Люди їли все підряд: викопували коріння, зривали бруньки з ліщини та берези, сушили і товкли їх у ступах, перемішуючи із подрібненими жолудями і пекли коржики. Тільки почала рости трава, в хід пішли листки і стебла кульбаби, лопухів, кропиви, щавлю, гички. У ставках, річках ловили жаб, рибу, на луках – слимаків, черв’яків, вужів, гадюк. Їли все, тільки щоб зберегти життя.

5-й учень:

         Із спогадів Стус Надії Сильвестрівни, 1927 року народження, жительки с. Слобода-Шаргородська Шаргородського району Вінницької

7

області   «…жити було дуже важко. Мати померла. Батько працював,

інколи приносив то жменьку пшениці, то шматочок хліба – коли десь вкраде. Їли буряни, листя з вишні, насіння з буряків, яке розтирали і робили млинці. Люди  часто пухли з голоду і вмирали під тином. Їх відвозили на цвинтар і скидали у яму як-небудь. На вулицях не було ні собак, ні котів, їх ловили і їли. В кого було щось їстівне, то його закопували в городі, ховали, де могли, але ходили бригади, які забирали все і відносили в колгосп або забирали собі».

6-й учень:

         Із спогадів Саміли Ганни Йосипівни, 1922 року народження, жительки с. Гибалівка «…Навесні люди шукали торішню картоплю, їли лободу, лопухи, парили макуху, піджарювали на змащеній воском сковороді лушпиння, перемішували з висівками і так їли. Коли в хаті вже не було нічого поживного, тато пішов і назбирав грибів, влив трохи води і зварив їх. Вже була ніч, він розбудив мене, щоб я їла. Але ті гриби аж позлипалися, і хоч я була дуже голодна, не захотіла їх їсти. Батько з’їв усі і до ранку вже не дожив. Мені було тоді 9 років, а я вже стала сиротою. Батька поховала сама, прив’язала за ноги грубою мотузкою і потягла на кладовище…»

7-й учень:

         Наслідки голодомору жахливі. На Поділлі від голодомору загинули 1 млн. 127 тисяч 761 чоловік.

Перегляд презентації „Голодомор 32-33...”

8-й учень:

         Крім людських втрат, голод позначився на українській ментальності. З’явились почуття страху, байдужості, недовіри. Терором було розмито український етнос, знищено культурний генофонд української нації. Голодомор на багато поколінь паралізував національну свідомість українців.

9-й учень:

         Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?

8

10-й учень:

         Не тільки те, що вони могли сотворити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості

фізичної і духовної, гени милосердя і справедливості. Обривався вічний живий ланцюг поколінню.

Звучить музика.

Учень читає вірш.

         Ти кажеш, не було голодомору?

         І не було голодного села?

         А бачив ти в селі пусту комору,

         З якої зерна вимели дотла?

         Як навіть вариво виймали з печі

         І забирали прямо із горшків,

         Окрайці виривали з рук малечі

         І з торбинок нужденних стариків?

         Ти кажеш, не було голодомору?

         Чому ж тоді, як був і урожай,

         Усе суціль викачували з двору, -

         Греби, нічого людям людям не лишай!

         Хто ж села, вимерлі на Україні

         Російським людом поспіль заселяв?

         Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

         Імперський молох світ нам затуляв!

         Я бачив сам у ту зловісну пору

         І пухлих, і померлих на шляхах,

         І досі ще стоять мені в очах…

         А кажеш – не було голодомору!

9

11-й учень:

        

         Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його

пам’яті живе й нині прокляття тих, хто збиткував ся над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

12-й учень:

         На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.

13-й учень:

         З 1998 року, згідно з Указом Президента, щороку останньої суботи листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій, яких зазнав наш народ у радянський період своєї історії.

1-й учень:

         28 листопада 2006 року Верховна Рада України розглянула законопроект, поданий Президентом, про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом та покарання за його публічне заперечення.

         За результатами голосування Верховна Рада більшістю у 233 голоси прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Закон набув чинності з дня його опублікування.

2-й учень:

         Цей документ невеликий за обсягом, але дуже важливий за своїм значенням. Він на державному рівні повертає нашому народу історичну правду, морально осуджує винуватців злочину і застерігає від чогось подібного в майбутньому.

Звучить музика.

Учень читає вірш.

        

10

         Час пройшов, проминули літа,

         Вже зітерлися в пам’яті нашій

         Тих жахливих часів гіркота

         І обличчя від голоду павших.

        

         Сільський цвинтар, буяє бур’ян

         На занедбаній братській могилі.

         Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

         Але пам'ять не вмерла, жива,

Хоч всі ми заслуговуєм докір.

Ось дідусь промовляє слова,

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цей хрест,

А на душах хай крига скресає.

Хоч один він стоїть на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

3-й учень:

         Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатись про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому я висловлюю, напевно, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка:

         «Мертвим нікому довіритись, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу і тим була  виправдана їх погибель!»

4-й учень:

         Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.

Всі присутні запалюють свічки.

5-й учень:

         Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.

Хвилина мовчання.

11

6-й учень:

         Нехай світло цих свічок буде нашою даниною тим, хто навічно відійшов у 1932-1933 роках.

7-й учень:

         Навіть на останнім рубежі

         Промінь віри в нас ще не погас.

         Боже, Україну збережи,

         Господи, помилуй  нас!

         В наших грудях кулі і ножі,

         Нас розп’ято й знищено не раз.

         Боже, Україну збережи,

         Господи, помилуй нас!

Вчитель: 

         Не сьогодні сказані слова:

         «Час народжуватися і час помирати.

         Час руйнувати і час будувати.

         Час розкидати каміння і час збирати.

         Час мовчати і час говорити.»

         І ось сьогодні, після довгих десятиліть мовчання, прийшов час говорити. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять. Тому ми повинні говорити, знати, пам’ятати. Ми повинні донести до світу, що штучний голодомор радянської епохи був нашим українським Голок остом.

         Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна розкріпачити волю людини. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасно долі.

Звучить музика.

Усний журнал

«Тепло своїх долонь, і розуму, і серця  я Україні милій

віддаю!»

Мета: виховувати любов до Батьківщини; формувати національну самосвідомість; виховувати патріотичні почуття, почуття гордості за свою Батьківщину; формувати уявлення про державні символи; збагатити знання про рідний край.

Обладнання: квіткова карта України, зображення дівчини-україночки та хлопчика-українця, рушники, квіти, мультимедійний проектор, мультимедійна дошка.

Хід заходу

Ведуча. Ми раді вітати Вас! Сьогодні у нас незвичайний захід. Ми зібралися тут, щоб краще пізнати нашу Батьківщину.

Ведучий. Мовимо тільки «Україна» і розгорнуться перед поглядом прозорі води Дніпра-Славути, і розкинуться навкіл лани широкополі, і розіллється багатство зелених лісів.

Ведуча. Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.

Ведучий. Ми працюватимемо сьогодні і видаватимемо усний журнал. Перша сторінка «Український народ. Який він?»

Наша ненька-Україна має по праву гордитися своїм народом, пишатися своїми синами і доньками за почуття глибокого патріотизму, за їх щиру любов і вірність, готовність до самопожертви. Здавна український народ славився працьовитістю, лагідністю, ввічливістю, співучістю і дотепністю.

Ведуча. І нині українці люблять рідний край, красу природи, цінують людську гідність, допомагають один одному. Та найвище в народі цінується любов до Батьківщини, правдивість, чесність, вірність, доброзичливість.

Ведучий. Над землею сонце встало,

Путь-дорогу осіяло.

Добрий ранок, Чорне море,

Добрий ранок, Карпатські гори!

Над землею пісня лине.

Це для тебе, Україно!

Гарна путь, славна путь –

Українські діти тут.

Інсценізація «Українські діти»

Учитель. Хто ти, хлопчику маленький?

Учень. Син я України-неньки!

Українцем я зовуся –

Й тою назвою горджуся!

Учитель. А по чім тебе впізнаю?

Учень. По українському звичаю.

У мене вдача щира й сміла,

І відвага й духу й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

Учитель. Хто ти, дівчинко маленька?

Учениця. Доня України-неньки!

Українкою зовуся –

Й тою назвою горджуся!

Ой, вдягнуся у неділю

У вишивану сорочку,

У червону спідничину

І в коралі на шнурочку –

Заплету я свої коси

І візьму віночок з рути

Ще й васильком заквітчаюсь,

Чи від мене кращій бути.

Пісня «Україночка»

Ведуча. Друга сторінка «Державні символи»

Сьогодні Україна – незалежна держава, і як інші країни, вона має свої символи – герб, прапор і гімн.

Ведучий. Легенда про наші символи.

Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові булими віддати за неї своє життя.

Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому матір подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед, показувала шлях до кращого життя. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім’я Тризуб.

Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий од сміливий та сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими героїчними вчинками. Люди прозвали його Прапором.

А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім’я Гімн.

Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку – Україну.  

Ведучий. Сторінка третя «Цей діамант – українська мова». Ще за часів Тараса Шевченка мову України, мелодійну, чисту, барвисту, намагалися знищити, сплюндрувати, бо немає мови – нема народу, нема нації.

Ведуча. За неї боролися Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Симоненко та інші. Сьогодні наші патріоти-сучасники відвоювали її як державну.

Вірш «Наша мова»

Мова, наша мова, –

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова, –

Літ минулих повість,

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість.

Мова, наша мова,

Мрійнику – жар-птиця,

Грішнику – спокута,

Спраглому – криниця,

А для мене, мово,

Ти мов синє море,

У якому тоне і печаль, і горе.

Мова, наша мова, –

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь.

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

Ведуча. Сторінка четверта «Українська пісня»

Український народ здавна славився своєю співучістю. Пісня – це скарб народу.

Згадаємо ж давайте у цю мить,

Що українці – це народ співучий –

Ніщо не може нашу пісню зупинить,

Наповнимо піснею наш край квітучий!

Пісня «Щиро бажаю»

Ведучий. Пісня супроводжувала наш народ повсюди. З піснею йшли в бій славні запорожці.

Пісня «Ми козаки»

Ведуча. У пам’яті кожного залишиться назавжди материнська пісня, колискова. Вона мов оберіг, молитва, яка захищає від усього поганого і злого.

Пісня «Мамина сорочка»

Ведучий. Сторінка п’ята «І вибухнув мільйонний грім Майдану»

Події в Україні, що почалися з листопада 2013 року, тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Ми живемо у непростий час – час змін.

Ведуча. Ми хочемо, щоб кожен громадянин України згадав, за що він любить свою країну, свою рідну землю. І кожен усвідомив, за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвувала своїм життям «Небесна сотня», за що помирають наші хлопці в зоні АТО.

Ведучий (на фоні музики)

Пливуть гроби по морю, як човни –

По морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

А потім б’є у скроні голос крові

За тих, хто тихо жив, а відійшов

У дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

Людська долоня, тепла і тремтяча,

Човнами править втішений Господь,

А серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче,

І пече їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Донбас і Львів – плече в плече –

І разом з ними плаче Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

Де убієнний ангелом стає,

Бо він герой. Герої не вмирають.

Пісня «Янголи»

Ведучий. Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Як птах фенікс вона відроджується із попелу, стає міцнішою, сильнішою. Хочу навести слова одного із політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю».

Ведуча.  Україно, соборна державо,

Сонценосна колиска моя.

Ще не вмерла й не вмре твоя слава,

Завойована в чесних боях.

Ведучий. Твій Богдан й вінценосна Софія

Повернулись до тебе з віків,

Ще не вмерла й не вмре твоя мрія,

Як не вмер солов’їний твій спів.

Ведуча. Україно, Шевченка надіє,

Мій святий, не сплюндрований гімн,

Я в мовчанні твоєму німію

Й воскресаю у слові твоїм.

Ведучий. І Дніпро, і Дністер пливуть у моря,

Бо єднає їх кревна земля,

Україно, державо соборна,

Сонценосна колиско моя!

Пісня «Україна – це ти»

Ведуча. Наша земля прекрасна. Вона варта того, щоб за неї боролися, віддавали своє життя найкращі сини і доньки українського народу.

Ведучі разом. Слава Україні! Героям слава!

СЦЕНАРІЙ ДО ПРЕСВЯТОЇ ПОКРОВИ

Мета. Ознайомити учнів з особливістю свята Покрови Пресвятої Богородиці; прилучати дітей до цінностей народного життя, традицій рідного краю; розвивати естетичні почуття через знайомство з шедеврами світового мистецтва; виховувати любов до рідної землі, її традицій, вірувань.

Обладнання. Фотографії Свято-Покровської церкви в Гостомелі, зображення Києво-Печерської лаври, репродукції картин майстрів живопису, вислови про Покрову. (Під тиху музику звучить вірш).

 1 учень:

 Під золотим дахом ліщини

 Стою, дивлюсь не надивлюсь...

 І до широкої рівнини

Душею трепетно молюсь:

«Благословенні одпочивні

 Ясного жовтня мудрі дні.

 І ночі, зоряністю дивні,

 И проміння радісно-сумні.

Благословенна мудрість роду.

 Коли в безтрепетність глибин

Скида тягар останній плоду,

Щоб започав свій біг годин

. Благословенне буде ж лоно,

 Яке приймає стиглий плід.

 Щоб через смерті перепону

 В життя новий прокласти слід...»

 Мовчанка мудрості довкола...

 Дивлюсь - не надивлюся я ...

 И благословляю стократ коло

 Черги вмирання і життя.

1 Ведучий:

 Ось і знову ступила на наш поріг золоточола осінь. Свічками запалахкотіли берези, вбралися в золоті шати красені-клени, а осокори вже скинули своє золотисте вбрання. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею -синє, чисте, бездонне небо. І здається, ніби це знову, вже вкотре, прийшла до нас Прекрасна Діва Марія і знову розкинула над нами свій небесно-синій омофор-покров, щоб знову, вже вкотре, захистити нас, змусити замислитись над цінностями життя. І здається, що ввібрала ця осінь всю красу, всю непорочність, все щастя і горе Тієї, що віддала Сина Свого на поталу людям, Тієї, що стояла біля Його хреста і кров'ю вмивалося її серце, Тієї, яка, незважаючи на все заподіяне їй людьми лихо, стала їх найпершою захисницею, Тією, до кого ми звертаємось у своїх молитвах.

 2 учень:

О, Мати Божа! Ми - твої діти.

Тобі сьогодні приносим квіти.

 Тебе благаєм, уклінно просим,

 До Тебе в небо ми руки зносим.

 Прийми нас, Мати, під сій Покров,

Тобі даруєм серце й любов,

 Від нужд і горя нас збережи,

 В лихій годині нам поможи.

2Ведучий:

Осінь. Пора радості та смутку, пора спокою і тривог, найбагатша, найщедріша пора. Можливо, саме тому так багато свят на честь Богородиці саме восени. Це і свято Різдва Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, “Друга Пречиста”, і одне з найбільших свят – свята Покрова – Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії.

1 Ведучий.

 Свято Різдва Пресвятої Богородиці, або як кажуть у народі, “Друга Пречиста” відзначається 21 вересня. Святкування Різдва Богородиці в часі співпало із закінченням основних польових робіт. Богородицю вшановували й дякували в цей день за зібраний урожай, адже вона є Діво Пресвятая - Матір матерів, пригорни до серця всіх своїх синів. Освіти їх душі світлом золотим, виповни любов'ю неспокійний дім, научи, як землю вберегти від зла, розумом,діянням і крилом тепла. Зоря-зоряниця, сонце доброти, землю України щастям освіти! покровителькою землеробства. В цей день Богородицю дякували як подательку всякого благополуччя.

 3 учень:

 Похвалімо, похвалімо Царя Христа

, Прибитого, прибитого до хреста!

За нас, за нас страсти претерпівший

 І від вічних мук, від вічних мук визволивший.

 Похвалімо, похвалімо Матір його,

 Та ізбудеш, та ізбудеш огню вічного!

 Матір його, Матір його пречистая –

Зірка у небі, зірка у небі пресвятая!

Скорая, скорая нам помощнице,

У бідах і скорбях наша заступнице,

Поручниця, поручниця за нас грішних,

 Визволить, визволить нас від мук вічних!

2Ведучий:

Та все ж найбільшим для нас є свято Покрови, із ним пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, прислів'їв. За народним календарем у жовтні закінчувалась осінь, і тому він був перехідним від осені до зими. Початком зими в українському селі вважалось свято Покрови, яке відзначається на честь події, що відбулася цього дня у Візантії в X столітті.

1 Ведучий.

Царгород, столицю Візантії оточили араби. У храмі святої Богородиці на Влахернах, де переховувалися її ризи, правилася всеношна. Серед парафіян ревно молився Андрій Юродивий. Здавалося, становище захисників міста було безнадійне, якби не сталося чудо. Вранці він побачив у небі над містом Матір Божу із сонмом святих. Богородиця опустила додолу омофор (покривало у вигляді широкого шарфа, котрий звичайно жінки носили навколо шиї) й накрила ним християн. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів.

2 Ведучий.

 Дослідники вважають, що культ Покрова - покровительки й заступниці - сформувався на основі давніх культів слов'ян-язичників на честь жіночого божества продовження роду (Лади, Живи). Відгомін цього культу добре простежується в дівочих заклинаннях - молитвах, приурочених до цього свята.

1 Ведучий.

 Свято Покрови Пресвятої Богородиці засноване на Русі князем Андрієм Боголюбським у 1164 році. Встановлене воно на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови хустку - покрову і розкинула її над людьми, що знаходились у церкві, одночасно молячись за їх спасіння і врятування від біди. Ось ця її довга біла покрова (омофор) і стала своєрідним оберегом України, символом її споконвічного прагнення до встановлення злагоди і миру між своїми і чужими землями.

4 учень:

 Яка ж Ти гарна,

 Радосте моя!

 Пренепорочна,

Вибач, що беруся

Твою красу оспівувати я...

 Та чи спинитись? –

 Ні, я не спинюся.

Яка ж Ти гарна, що іще додам?

 Мій подив не поміститься у слові.

 Якщо не Ти, хто допоможе нам?

 Великий Бог: діла Його чудові.

Яка ж Ти гарна, квітко чистоти,

 Пренепорочна в зоряній короні.

Коли б не Ти, о, що коли б не Ти?

 Хто нас згадає при Господнім троні.

Яка ж Ти гарна, Матінко моя!

Пренепорочна, вибач,

що беруся Твою красу оспівувати я.

Та чи спинитись? - Ні я не спинюся.

 Яка ж Ти гарна, о Маріє...

 (Звучить музика «Аvе Маrіа»).

2Ведучий:

 Немає християнської душі без любові до Пречистої Богородиці. Сам Бог прийшов на землю через Марію і бажає, щоб ми через Марію наблизились до нього. Це вона оберігала маленьке Дитятко Ісуса від лукавого Ірода; так, це вона виховувала Божого Сина в Назареті, це в обіймах Марії хлоп'ятко Ісус відчував материнську любов. Так це Марія співстраждала з Ним, коли Він, рівний Отцеві і Святому Духові, в передсмертній агонії був спраглий до спасіння наших душ. Це вона молилася за тебе під хрестом, пам'ятаючи про всіх. (Тихо звучить музика «Аvе Маrіа»).

5 учень:

 За все, за все сьогодні впаду ниць

 Перед Тобою, о Небесна Пані.

 За всю красу Господніх таємниць,

 Що світові такі чужі й незнані.

Я дякую за те, що під хрестом

Колись за мене Ти молила Бога.

 Тоді перед зневаженим Христом

 Кровавилась Твоя Душа убога

. За все минуле і майбутнє теж

Схиляю розум, серце і коліна.

 Своїм бажанням не поставлю меж

Лиш через те, що я Твоя дитина.

1 Ведучий:

 Особливо шанували на Україні Покрову запорозькі козаки. Вона була їхньою заступницею у далеких походах. її зображення завжди було на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козака на Січі була Покровська церква, від порога якої січовики вирушали на захист рідної землі і куди з подякою за порятунок поверталися після походів. Після зруйнування Січі запорожці захопили з собою за Дунай і образ Пресвятої Покрови. Саме козакам завдячуємо ми, що маємо на гостомельській землі чарівну перлину -Свято-Покровську церкву.

2 Ведучий.

У найдревнішому регіоні селища височить найкрасивіша споруда козацького православного храму - Свято-Покровська церква. Храм Божий став свідком численних подій, що вирували впродовж сотень літ. Храм перебудували козаки легендарного полковника Семена Палія, котрий жив у Гостомельському замку і боронив ці землі. З 1793 р. церква перейшла з унії до православ'я. На кінець XIX ст. в Гостомелі коштом парафіян було побудовано дерев'яну церкву, яка стала осередком культурного життя.

6 учень:

 Стояла ти гарна, струнка, білосніжна,

 У зелені пишній як квітка цвіла.

 Ти храмом була для людей православних,

Збудована ними — окраса села.

Дивилися в небо дзвіниця і купол,

На них золотії хрести.

 І дзвони, і хори співали,

 Туди всім хотілось прийти.

 Були молодими у церкві вінчались,

 І діток хрестили, й самі сповідались.

 Приходила старість - молились за всіх,

До віри привчали нащадків своїх.

1 Ведучий:

 Храми, монастирі будувалися на честь Пресвятої Богородиці, її шанували, до неї зверталися у своїх молитвах, їй присвячували свою творчість художники і композитори, поети і письменники, а вона в свою чергу надихала їх, допомагала будівничим.

2 Ведучий.

В Україні поширена легенда про допомогу Богородиці в будівництві Печерської лаври. Нібито 39 днів підряд клали монахи стіни лаври, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав Братії: “Ходімо подивимось, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати - значить, Богу це не до вподоби”. Вийшли вони на двір і побачили: стіни на місці! А на небі - Богородиця, яка каже їм: “Це я молила Бога, щоб стіни в землю входили, - щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, робіть дзвіницю, а тоді й стіни з землі вийдуть”. Так і сталося. Тому, коли починали будівництво хати, намагалися закінчити його до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах - покров: “Тоді Покрова покриє усіх в новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із хати, і весь рік буде спокійно”, - так вважали на Київщині.

1 Ведучий:

 Ніжна і лагідна, трепетна й мужня, вона взяла нас під своє покровительство, Вона говорить за нас перед Богом. Вона – натхнення Бетховена і Моцарта. Захоплення Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, оспівана Шевченком, Гоголем і Тичиною. Цей день її. Це дуже чинне свято, піднесе-но-урочисте: кожен чекав покрову Матері Божої і собі. Ведуча. Ніч перед Покровою набирала якоїсь таємничості. Дівчата виходили на поріг і закликали: “Свята Покровонько, покрий головоньку”. А вранці йшли до церкви покривати ікону Матері Божої хусткою: “Матінко Господня, на Тобі від мене, дай мені від Себе. Як я Тебе покриваю, так і мене покрий”.

2 Ведучий.

 За станом погоди в цей день намагалися передбачити характер наступної зими: “Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде холодна і з хуртовицями, якщо з півдня, - то тепла”. Говорили також, що “Покрова покриває або листом, або снігом”. Звертаючись із проханням промовляли: “Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати і ногам по болоті ляпати”.

1Ведучий

 На Русі Покров святкували по закінченню польових робіт. А Богородицю вважали покровителькою землеробства. За звичаєм у цей день обов'язковим було вшанування пожинального снопа. Для цього прибирали світлицю, прикрашали її квітами та рушниками. Проводили ярмарки і веселі забави, на які збирали всі дари осені.

2Ведучий:

 Якби можна було зібрати в одне всі почуття та любов усіх найчутливіших сердець та найбільш люблячих матерів світу, то вони не зрівнялися б з материнським серцем Божої Матері. Те серце тішиться праведними, болить над грішними. Воно відчуває нещастя кожного грішника й хоче допомогти йому, лиш би він хотів прийняти цю поміч.

7 учень:

Свята Заступнице! Пречиста Діво!

 Ти оповий нас Покровом білим,

 І під опіку візьми Вкраїну,

 Не дай їй впасти знов на коліна.

 Народ наш просить захисту в Тебе,

 Бо Ти - Цариця Землі і Неба,

 Прийми нас ще раз під свій Покров,

 Вкотре благаєм Тебе ми знов .

 Ти захисти нам Матір-Вкраїну,

 Не дай зробити з неї руїну,

З колін підвестись нам поможи,

 Вкраїну вільну нам збережи

"Україна – країна нескорених!"

виховна година до Дня Гідності та Свободи

Мета: вшанувати патріотизм і мужність громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року-лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів України та її європейського вибору,  прищеплювати любов до Батьківщини, зберегти та донести до учнів об’єктивну інформацію про доленосні події в Україні початку ХХІ століття,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення:

Звучить пісня «А я не москаль»

Учень:Обирай Свободу рідному народу!

Обирай Свободу і добро ідей!

Обирай Свободу Заходу і Сходу,

Обирай Свободу для усіх людей!

Ведуча: Шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Головний символ Революції Гідності – прапор України. Єдиний духовний помічник – національний гімн.

Ведучий: Революція відбулася не лише в політичному житті країни. Вона відбулась у нас самих, у нашій свідомості. Адже, Україна – це територія гідності і свободи.

Ведуча: Захід з нагоди відзначення Дня Гідності і Свободи оголошується відкритим.

Звучить Гімн України.

Ведучий: Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. 

Ведуча: Після Майдану і до цих пір на території нашої держави немає спокою, розпочалися і продовжуються військові дії на Сході України, в ході яких було втрачено вже кілька тисяч життів солдат та мирних жителів.

Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Ведуча: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Учень 1: Україно! Ти – моя молитва,

Ти моя розпуко вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Учень 2: Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, ненько, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Пісня  (Н.Бужинська «Це моя Україна»)

Виходять 3 учнів

1. Благословилась Україна –
І помаранчем сяє стяг.
Нарешті, маєм, мамо, сина,
Котрий веде в нове життя!

Нам сонце Правди засіяло,
І – день грядущий заяснів,
Щоб Україна вільна стала
Від бандовладної брехні!

2. Все нице зблякне в світлі сонця.
Ми ж бо – не натовп, а Народ!
І в вас, у латах охоронці,
Як і у нас – вкраїнська кров.

 Братайтесь, хлопці, із народом,
Бо ви ж – народу кров і плоть.
Майдан відстоює Свободу.
Свободу ж, хлопці, не збороть!

3. Ніхто нас в світі не поділить
На Північ-Захід, Південь-Схід.
І тільки в Правді – наша сила.
Якщо ми – рід, хто зломить рід?

 Розберемося – що й до чого:
До перемоги – крок один.
Благословенний часом, Богом
Ти – патріот-громадянин!

Пісня  (О. Білозір «Бачу колір сонця»)

Виходять 2 учні

1. Для чого люди вийшли на Майдан?

Що їхні сонні душі розбудило?

Розвіявся густий-густий туман,

Що прикривав всю правду так грайливо…

 Для чого мерзнем, нащо стоїмо?

Бо хочем Україну ми підняти!

ЇЇ «Європою» ми гордо назвемо,

Бо вона гідна статус такий мати.

2. У всіх містах великих і малих,

У всіх куточках неньки України

Всі люди, всі – від юних до старих –

Пророчать позитивні й стрімкі зміни.

 Тож не сидіть тихенько в стороні,

Не будьте ви до цих подій байдужі!

Бо знайте, ви сьогодні не одні!

А разом ми нестримні й справді дужі!

Ведучий: Ми - українці - свідомий і відповідальний народ, здатний відстоювати свій вибір. Ми подали історичний приклад того, як солідарність, братерство і взаємоповага між сотнями тисяч людей згуртовує їх довкола спільної мети. Український народ відчув потребу в єднанні, повірив у своє майбутнє і довів, що у нації, яка вийшла на Майдан і заявила, шо спроможна на захист своєї свободи, є велике серце і високий дух.

Ведуча: Революція Гідності кардинально змінила напрямок розвитку держави та суспільства, згуртувала свідомих, зрілих громадян - справжніх патріотів Батьківщини. Але шанс на зміни дістався нам дорогою ціною - ціною людських втрат. Вічною раною на серці кожного українця буде пам'ять про героїв Небесної Сотні та воїнів АТО, кожен з яких віддав за свої переконання найвищу ціну власне життя. Тому прошу вшанувати хвилиною мовчання всіх, хто загинув, захищаючи незалежність і свободу України.

Звучить «Пливе кача»

Сценка «Зустріч» (Сергія Нігояна та Героя Крут)

Ведуча

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Герой Крут

“За що тебе? ”

Сергій Нігоян

“За Україну, друже мій.”

Герой Крут

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

Сергій Нігоян

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

Герой Крут

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

Сергій Нігоян

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

Ведуча

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом

” За Україну нас вбивають, брате мій.”

Пісня «Білі лебеді»

Ведуча. Дивлячись на нинішнє становище нашої країни, впевнені, що немає такого українця, який би не бажав миру і спокою Україні. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти агресора. Багато чоловіків та жінок мужньо захищають кордони нашої країни. Багато хто із людей працює в тилу для підтримки солдатів.

Ведучий. Без усякого сумніву, мине зовсім небагато часу і про захисників нашої держави писатимуть книги, зніматимуть кінофільми, на прикладах беззавітного служіння рідній Батьківщині, беззаперечного виконання священного обов’язку – стати на захист кордонів держави, коли в цьому є гостра потреба, – виховуватиметься не одне покоління українців. Бо вони – справжні герої, які у нерівному двобої протиставили  свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін.

Вчитель.  Кожного дня, щогодини Україна завдяки таким чоловікам-героям, серед яких і наші славні земляки, виборює право бути суверенною, єдиною державою. Тож молімося за наших мужніх захисників і просімо у Бога одного: аби вони живими і здоровими і  якнайшвидше повернулися додому, до своїх матерів, дружин та дітей.

Руслана «Молитва за Україну»

Пісня «Не спи, моя рідна земля»

Сценарій заходу  " Революція гідності, охрещена кров'ю"

Мета:

         -формувати у школярів ціннісного ставлення до України; прав та свобод людини, європейського вибору українців;

         -розвивати в учнів почуття національної самосвідомості та громадянської активності;

         -виховувати патріота, громадянина, готового захищати свою Батьківщину.

Очікувані результати:

         -ціннісне ставлення до демократичних свобод, закріплених Конституцією України;

         -розширення знань учнів про події Єврореволюції;

         -усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

Обладнання: святково прикрашений зал, аудіо та відео записи, проектор, мультимедійна дошка.

Сцена 1 (за столом сидить молода пара, снідає, обговорює життєві плани)

-Оленко, ти дивилась учора новини?

-Ні, а що?

-Подейкують, що нас до Євросоюзу можуть приєднати, а наш президент як завжди крутить носом.

- Коли я вчора поверталася з навчання, бачила як продавці розвішували вивіски на двері магазинів " Україна за ЄС". Не могла зрозуміти, що твориться.

-Знаєш, кажуть люди протестувати хочуть. Напевне....теж піду. Може і   погодиться наш президент і приєднають  нас до Євросоюзу, от тоді і заживем...

-Ой, Тарасе, боюсь я...

-Та чого ж ти, все буде добре, протест буде мирним... От зараз зателефоную Петрові, розкажу все(Тарас телефонує Петрові)

-Привіт, Петре, чув останні новини?

-Так, кажуть протест збирають.

- Я іду, ти зі мною?

-(3-секундне мовчання)Ой, Тарасе, певне ні...

-Я так і знав...( кидає слухавку)Нащо мені когось, сам піду!

( Встає зі столу, знервовано одягає куртку і виходить з квартири)

Оленка кричить вслід:

-Бережи себе!

Ведучий1: ( в момент коли говорять ведучі, на сцену групками виходять люди з плакатами в руках, роблять імітований Майдан)

А в цей час  на Майдані Незалежності встановлювали сцену, людей з плакатами в руках " Україна-це Європа" все більшало...Все ближче до вечора важко було зрозуміти, де закінчується цей натовп...

Ведучий 2: Серце столиці — Євромайдан — б'ється ритмічно.  Гасла змінюють пісні.  Промови вінчаються із закликами. Ейфорія тисяч облич.  Тривога і надія в різних очах.  Простір Євромайдану — невдовзі стане  щоденною творчістю народу.  Адже народ на Майдані створить не тільки історію, а й фольклор нового часу.  Буде і радість, і смуток, і сміх, і сльози, і пролита кров...Але зараз ці люди про це навіть не здогадуються. Це буде потім. А зараз-лишень початок...

(після слів ведучих одразу вмикається пісня  пісня Океан Ельзи " Вставай" мінус

Протест продовжується, люди далі групками виходять на сцену, починають лунати вигуки " Україна-в ЄС!")

Ведучий 1: Непомітно минали хвилини, за ними години, а там і пролітали дні...Уже вся Україна знала-люди налаштовані серйозно.(людина з натовпу, головний герой вистави Тарас обертається до глядачів): Спостерігаючи щодня за кількістю людей та за їх бойовим настроєм, ми вирішили остаточно — це таки революція! ( в цей час на сцену виносять імітоване вогнище, групка людей з гітарою сідають біля нього і співають пісню " Надія є")

Ведучий 2: Люди розслаблені а їх настрій наповнений лише позитивом. Здавалось би, нічого не передбачає біду, але тут новина " Угоду про асоціація ЄС не підписано".

Ведучий 1: Ніхто не очікував, але мітингарів це не зупинило. З усіх міст люди почали з'їжджатись в уже легендарне місце  в столиці України-Майдан. От тепер справді було складно знайти кінець цьому натовпу. ( люди далі надходять)

Ведучий 2: Влада намагається зупинити  це, але вони....такі наївні...... ще не розуміють, що наш народ не зламати!!!

Мітингар: Боротьба не за щастя вже навіть іде — за життя! Бо його забирають.

 Нас  Надія веде, нас Ідея веде за свободу для рідного краю.

 Українцю, поглянь, там побили жінок! Глянь, вже люди ховаються в храмі!

Де таке ще траплялось, коли це було Аж в такому нестерпному стані?..

 Так чинили лиш варвари, злісні хани, лиш від них люди в церкві ховались.

А сьогодні це власні привладні пани вже над нами так само знущались!"  

Мітингар : Кує землю морозець холодний,

 І навкруг скрізь ментівський капкан

Витанцьовує чорним воронням

 Свій провладний, продажний канкан.

В стальних касках, як ті пілігрими

Все махають кийками-крильми,

 Від страху заховавшись під гримом

 Владарюють, прокляті людьми.  

То яка ж то їх мати вродила,

Щоб вони брат на брата ішли?

Замість того, щоб їх полюбили,

Вони прокляті будуть людьми".
Сергій Нігоян: І вам слава, сині гори, 
Кригою окуті. 
І вам, лицарі великі, 
Богом не забуті. 
Борітеся – поборете, 
Вам бог помагає! 
За вас правда, за вас сила 
І воля святая!

( На сцені гасне світло, мітингарі розходяться, лунають вистріли)

( Лежить мертвий Тарас, до нього підходить Сергій, починається розмова):

- Вставай! Нам треба у дорогу! 
- Котра година? 
- Починається уже зоря… 
- Мені щось дурно… 
- Біль, смуток, відчай чи тривога? 
- Скоріше біль, болить страшенно голова. 
- Вставай, бо нас уже чекають! 
- Чекай хвилинку… 
Щось тут не те…. я трохи не збагну…. 
- Вставай! 
- Не можу!!! 
Щось коїться не те - я рук та ніг не підведу!!! 
- У тебе вчора влучили снарядом, 
Тебе рознесло на дрібні шматки… 
- Що? Не може бути цього!!! 
- Вставай! Ми маєм йти! 
- Чекай хвилинку… Як це так? Я - мертвий!! 
Я вже не живий?? 
- Звичайно, і тебе чекає небо! 
Кажу ще раз - ми маєм йти! 
- Але куди? 
- У кращий світ! 
- Хіба такий буває? 
- Буває! 
- Без образ, ганьби, знущань, брехні?!! 
- Так, там є усе чого усі так прагнуть та чекають, 
Там є любов і мир… 
- Хіба цього немає на землі? 
- А ти як думаєш? 
- Не знаю… 
Але мені здавалося що є! 
- Скажу тобі відверто – ні, немає! 
- Чому? 
- Бо кожен лиш про себе «річ веде» 
- І все? 
- Не тільки факторів багато, 
Але оцей один є основний! 
Чини готові все і всіх продати, 
Аби лиш вигоду отримати собі. 
Вони готові знищити будь-кого, 
Аби лиш врятувати власне життя. 
Вони лиш роблять вид, що вірять в Бога, 
Але у їхніх справах Бога вже давно нема! 
- А як же рідні? 
- Ти за них не переймайся! 
Вони до тебе згодом теж колись прийдуть, 
Ну що ж, за мене ти давай тримайся, 
Тебе в світ гарний, добрий, чистий, поведу… 
Злетіли в вись безмовно білі дві пір’їнки - 
Їх вітер вище й вище вгору підіймав, 
Душа солдата й ангел-охоронець… 
От так, напевно, і кінчається земне життя! 

( На сцені знову стає темно)

Лунає голос Тараса: Відчувала Оленка: мені не бачити сонця,

І дітей зустріну лиш біля могили.

У тілі моєму – свинець і стронцій¸

Але смерть мене не зупинила.

Усі питали: якого чорта?!

Чому тобі не сиділось вдома?

Ти ж ніби людина другого сорту,

Тебе ж роками борола втома?

А я завжди їм: страх пече і душить,

І від безсилля мене все боліло.

Крім зброї, у мене є мрії і душі.

Людина складається не тільки з тіла.

Режим стріляє в потилиці й спини,

Убивають людей мисливські гвинтівки.

А все, що ми можем – палити шини.

Україна бере початок з бруківки.

Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,

Тріпочуть на вітрі криваві знамена,

Вогонь облизує трупи і рани.

Україна бере початок із мене.

І знов питали: як снайпер поцілив,

Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?

Я відповідав: Я приїхав із Сміли.

В мене серце світиться від любові.

Я не був героєм і хотів лише жити,

Але пульс зупинився від пострілу ката.

Навіть мертвим я не покину битву,

Я й з неба вам буду допомагати.

Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,

Не може тривати вічно облога!

Нас не зупинить жодна міліція,

Єдиний наш вихід – це перемога!

( На сцену виходить убитий в Крутах та Сергій Нігоян у білому, сідають)

Мені наснилось, що вони зустрілись 
Убитий в Крутах й вірменин Сергій. 
В саду едемськім на травичці всілись: 

(На сцені вмикається світло)
"За що тебе? " "За Україну, друже мій. " 

"Ти знаєш і мене за неї вбили, 
Та це було вже років майже сто. 
Тоді померли ми, щоб ви нам жили. 
А вас вбивають... Вас тепер за що?" 

"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш, 
Як біло-біло в нас цвітуть сади. 
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш 
... Я б все віддав, щоб хоч на мить туди." 

"А я ще ввечері узяв дівча за руку 
Й тихенько так до серця притулив. 
Тоді не знав, що Бог уже розлуку 
Навіки на землі нам присудив. 

Під Крутами стояли ми стіною. 
В очах не страх, а злість до ворогів. 
Большевики готовились до бою, 
Я йшов на смерть... а жити так хотів." 

"Мені твій попіл стукав, брате, в груди. 
Я вірменин, а теж Вкраїни - син. 
Не мав у серці й крапельки облуди, 
За те й убив мене проклятий поганин." (на сцені гасне світло)
... Мені наснилось, що вони зустрілись. 
Убитий в Крутах й бородач Сергій. 
В саду едемськім на травичці всілись: 
" За Україну нас вбивають, брате мій." (вмикається світло)

Тарас: Мамо, я живий, лиш закриті очі.... 
І серце не б`ється, не вирує кров... 
Сергій Нігоян: Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночі 
Я буду поруч - в грудях, де живе любов! 

Пісня "Мамо не плач" 

( на сцені знову гасне світло, лунає голос друга Тараса, Петра):

Колись я приїду до Києва з сином 
Колись…Як цвістимуть каштани… 
Під небом пройдемось високим і синім 
Пройдемось ошатним Майданом… 
******* 
Торкнуся, припавши на мить на коліно 
Гладкого новенького бруку… 
(включається світло, на сцені  стоїть Петро з сином):

Він все ще гарячий! Це так неймовірно! 
Давай, приклади свою руку… 
******** 
- То сонце нагріло!-і в сина усмішці 
Шукатиму трохи розради… 
- Ні,сину,не сонце…На цьому ось місці 
Горіли колись барикади… 
******** 
Людей,що піднялись на ці барикади, 
Ніщо не могло подолати! 
Ніякої сили не було у влади 
Лиш страх, брудні гроші та грати… 
******* 
І люди боролись…І найсміливіші 
Дивилися снайперу в дуло… 
І лилася кров…Але найголовніше,- 
Війни в Україні не було! 
******** 
Ось там можна їх імена прочитати… 
Я всіх називати не стану… 
-А що там? Чому стільки квітів там, тату? 
- Це стела героїв Майдану… 
******** 
- Цікаво?... Навіщо туди позносили 
Ці шини від автомобілів? 
- Це замість вінків…Це тепер, ніби символ. 
Це знаки для всіх зрозумілі… 
******** 
Той син промовчить і спитає останнє: 
( Мов вітром холодним подуло!) 
-Я все розумію…Одне лиш питання: 
Чому тебе з ними не було? 

Ведучий 1 : Якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке! 
Пісня 
Ведучий 2 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі...

Виходять актори зі свічками в руках, ставлять їх на сцені під пісню " Веселі брате часи настали"

ВИХОВНИЙ   ЗАХІД

«ПАМ’ЯТІ      ЖЕРТВ

Г О Л О Д О М О Р У»

МЕТА:

-         поглибити  знання  учнів  про роки голодомору в Україні,  його  наслідки для  українського  народу;

-         розвивати  вміння  співпереживати, використовувати різні  джерела  при  підготовці виступу;

-         виховувати  повагу до  історичного  минулого, виховувати в учнів  особистісні  риси громадянина України, патріота; вшанувати пам’ять  безвинно замучених голодом людей.

ОБЛАДНАННЯ:

-         іконостас, прикрашений вишитим  рушником, свічки, чорні стрічки;

-         на столі сніп колосків, маки, кетяги червоної калини, кленове листя,

-         в центрі столу  розламана  хлібина, склянка  з водою;

-         зразки хліба 33 року;

-         книжкова  виставка «Голодомор 1933…»

-         мультимедійна  дошка;

«А  он де  під тином,  опухла  дитина

                                      Голоднеє  мре…

І  не   в  однім  отім  селі, а скрізь  на  славній Україні…»

                                                  /Т.Г.Шевченко/

Неврожай  від  Бога,  а  голод  від  людей.

                                                Українське прислів’я.

Напередодні, перед проведенням виховного заходу, вихователь разом з дітьми переглянули документальні фільми  «Великий голод. 1+1»  та  «Голод 33. Моторошний фільм про трагедію українського народу»

/Звучать дзвони. На екрані демонструється відео кліп Оксани Білозір «Свіча»/. Учні, одягнені  в  український одяг з чорними стрічками в руках,  виходять на сцену і  виконують танцювальну композицію.

1 ВЕДУЧИЙ: Минуле століття пронеслось над  Україною страшним  голодомором 1932 –1933 років.  Указом президента В.А.Ющенка було  запроваджено День пам’яті жертв голодоморів, який щороку відзначається в четверту суботу листопада.

2 ВЕДУЧИЙ: Пам’яті тих, хто загинув  від  голодомору 1932 – 1933 років  присвячується наша сьогоднішня  зустріч.

/кліп «Молитва 33…»/

1 УЧЕНЬ ІСТОРИК. Більшовицька епоха в історії нашої України почалася для селян ніби добре, з « Декрету про землю». Селяни  отримали землю, про  яку  мріяли  віками. Селяни повірили у вільне, заможнє життя, з любов’ю  обробляли  землю, отримували добрі врожаї. Але  згодом, урядом Москви , було запроваджено продрозверстку – по  селах нишпорили продзагони: у селян силою забирали хліб. З часом продрозверстку  замінили  продподатком  і знову  вчорашні незаможники  відчули  полегшення: більше  трудилися, віддавали  продподаток, а  решту  залишали собі.  Але  країною керували нелюди.

2 УЧЕНЬ ІСТОРИК. У квітні 1922 року XYI конференція ВКП/б/  проголосила початок масової колективізації, тобто організацію колективних господарств – колгоспів. Селян  змушували нести в  колгосп все: реманент, коней, худобу. Волелюбне українське селянство всіляко противилося колективізації. Селяни масово  вирізали  худобу, нищили все, що потрібно було віддавати в колгоспи. Заможних селян трударів, які відмовлялися від колективізації масово  розкуркулювали і виселяли в  Сибір. По дорозі на каторгу селяни гинули цілими сім’ями. Особливо тяжко в дорозі було дітям. Якраз 1929 рік і став передумовою майбутнього голодомору в Україні… Щоб остаточно зламати опір українських хліборобів Сталін вирішив організувати в Україні штучний голодомор.

 1 ВЕДУЧИЙ: В страшній  агонії  зустріли українці 30-і роки: розкуркулення цілих сімей, каторга, примусова колективізація, репресії. В 1930 році Москва збільшила розміри хлібозаготівель в Україні на третину. Такий же план було покладено й 1931 року, хоча колективізація зменшила урожай на 20 мільйонів пудів хліба.

2 ВЕДУЧИЙ: Керівництво України благало Москву про зменшення плану заготівель хліба, попереджаючи, що Україна в критичному стані. Та сталінські посіпаки заявили «жодних поступок не буде».

УЧЕНИЦЯ.   

А люди біднії  в  селі,

Неначе злякані  ягнята,

Позамикалися  у  хатах –

Та й мруть…

Сумують комини без  диму.

А за городами, за тином.

Могили  чорнії ростуть

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці. Село

Навік  замовкло, оніміло.

І кропивою поросло.

1 ВЕДУЧИЙ. Розпочалася тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не вбивали, не стріляли – у них просто забрали всю їжу, оточили на кордонах  військами  і  спокійно дивилися, як вони повільно  у  нестерпних муках помирають від голоду.

УЧЕНЬ.                            То був  страшний, навмисний  злочин.

Такого  ще  земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу  міцно зав’язали.

Сліпу пустили  старцювати…

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями  всіялося поле.

Ні  хрестика  і  ні  могили –

То був такий навмисний голод…

Звинувачують  свідки.

ВИСТУП ВИХОВАТЕЛЯ.  Звинувачує  моя прабабуся Кіпрач Оришка Іванівна, жителька села Остапівка Миргородського району, Полтавської області 

Мала бабуся Оришка міцну дружну сім’ю - чоловіка Івана та 9 діточок.

Це була звичайна  працелюбна українська сім’я. Міцно стояли на ногах, мали що їсти – дякуючи тому, що працювали з раннього  ранку до пізнього вечора. Мали  корівчину, коня, вівці, реманент, мали свій  наділ землі. Старші діти з батьком  працювали в полі, середні пасли корівку, найменші пасли гусей, мати  порядкувала господу, готувала з старшими дочками їжу. Батько  ще  мав ремесло – шив чоботи, це теж приносило непоганий дохід. Довгими зимовими вечорами мати з дівчатами пряли вовну, ткали полотно, шили сорочки та інший одяг, вишивали вишиванки. Старші діти вже були підлітками коли почалася колективізація. Стали всіх примусово записувати в колгоспи. Колективізацію село не сприйняло, люди не віддавали своє добро в комуну. Селяни масово вирізали худобу, стало важко обробляти землю, не було чим платити продподаток… Прийшли в дім Оришки та Івана активісти сказали забрати увесь хліб. Вигребли все зерно, всю їжу, навіть квасолю у горщику  висипали на долівку, прив’язали до воза корову, конячку – потягли в колгосп. Залишилася багатодітна родина помирати голодною смертю. Так сяк до зими дотягнули. Взимку стали  діти  пухнути з голоду. Весь час просили: «Їсти,їсти,їсти»… Коли померли старші діти, не витримав і батько – пішов вночі  шукати якусь їжу, повернувся знесилений з пустими руками, каже : «Оришко все село пухле лежить…» І став перелічувать  сім’ї односельців де вже діти помирають… А до ранку не стало Івана, помер чоловік від туги нелюдської. Загорнула Оришка тіло чоловіка в ряднину відтягла на цвинтар до великої ями, однієї для всіх в селі, тихенько молитву заупокійну прочитала та й пошкандибала додому до голодних дітей. Так до травня місяця залишилося в Оришки троє дітей. Коли померла остання Оля мати вже не мала сили тягти тільце дитини на цвинтар, декілька днів рила могилку в садочку, там і поклала свою квіточку на вічний спокій. Весною подибала, за одну зиму постаріла, посивіла, зламана духом Оришка в колгосп заробляти хліб трьом ще живим дітям. Де сили бралися, Господи, що ж твій Хрест такий тяжкий?! І таких сімей в Україні були мільйони. Особливо потерпали від голоду Дніпропетровська, Луганська, Харківська,Миколаївська, Херсонська, Полтавська області.

/ відео кліп «Остання молитва братика»/

УЧЕНИЦЯ.       

  Пішла біда з торбиною

По всій Україні.

Несла вона заплакана

Очі  свої сині.

Ішла вона дорогами

Босими  ногами.

Дать поїсти б біді  хліба

Нехай сяде з нами.

В степах вона ночувала,

В гірких травах спала.

Не проснулась, не вернулась

Тополею стала…

Біда  ішла понад полем,

Понад синім морем,

З сусідами поділилась

                                                          Голодом та  горем…

2 ВЕДУЧИЙ.

Масштабний голод в Україні почався наприкінці 1932 року, діставши свого апогею наприкінці 33 го. Щохвилини в Україні помирало 17 осіб, щогодини втрачали 1000  хліборобів, а щодня – майже 25 тисяч українців. Жодна війна не забрала зо такий короткий час стільки людських життів. Голодомор забрав близько  12 мільйонів українців, третина із них діти.

/кліп «Мамо, мамо, дай хоч скоринку» /

УЧЕНЬ ІСТОРИК. Радянське керівництво свідомо дезорієнтувало світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. Дипломатичні служби загалом володіли інформацією про ситуацію в Україні 1932 – 33 роках, проте жахливі його масштаби замовчувались. Багатьом на Заході складно було повірити, що в країні, яка експортує зерно і відмовляється від продовольчої допомоги, може лютувати такий скажений голод.

1 ВЕДУЧИЙ. А голод був дійсно скаженим, люди вимирали цілими сім’ями, селами. Спершу вмирали чоловіки, потім діти, потім жінки. Особливо важко було дітям. Знесилені, з розпухлими животами, з божевільними оченятами, вони не могли зрозуміти, за що з ними так і лише просили: «Їсти, хліба, хліба…»

/розповідь  супроводжується демонстрацією на мультимедійній дошці кадрів голодомору/

/кліп «Остання молитва хлопчика»/

УЧЕНЬ   /Вірш «Біла молитва братика»/

                                           Бозю! Що там у тебе в  руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бо дай.

Світу не бачив ще білого, Бозю!

Я – пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би маленьку пір’їночку дай.

Тато і мама холодні мерці,

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю, сніг дуже білий,

Бозю, що там у тебе в руці?

2 ВЕДУЧИЙ. Нам з вами, теперішнім, важко зрозуміти – що можна померти з голоду. Як це – зовсім немає чого їсти?.. Зовсім… День, тиждень, місяць, не один місяць. Люди їли все: мишей, котів, собак, комах, кору дерев, траву, трупи людей. Божеволіли з голоду.

УЧЕНЬ.   Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції  і  волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голодомору засвідчується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили до боротьби. Голод призводив до божевілля і канібалізму. Голод нищив розум, свідомість людей, перетворював їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим. Українця зломили… Зломили найжорстокішим, нелюдським чином – голодом. Чути, як твої діти  весь час просять їсти, бачити їх повільну смерть – таке можна пережити тільки збожеволівши самому.

1 ВЕДУЧИЙ. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад української культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30 х років XX століття, не можна ні з чим порівняти  ні у вітчизняній,  ні у світовій  історії.  Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити будувати комунізм на кісках безневинно  заморених  голодом українців.

/ кліп «Не лякайтесь того, хто вбиває тіло…»/

ВИХОВАТЕЛЬ. Наші дівчатка-кухарі знайшли в інтернеті  рецепти хліба, який випікали українки в голодному 33-му  році і спробували відтворити його. Ось що ми маємо.

/дівчата виносять і роздають гостям коржики, випечені з перетертої кори дерева та полови/

УЧЕНЬ ІСТОРИК. Довгі десятиліття факт голодомору  замовчувався, спершу за наказом Сталіна, пізніше за вказівкою радянського керівництва. Ніби й не було голодомору, але пам’ять людська жива, бо ще залишились в живих ті, хто пережив те страшне лихоліття. 28.11.2006 року Верховна Рада України ухвалила закон  «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні», яким голодомор визнаний геноцидом українського народу. Станом на 2011 рік Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 16 країнах  світу. 9 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор, як акт винищення людства, вчинений сталінським режимом. ПАРЕ  /Парламентська асамблея Ради Європи/, європарламент  визнали голодомор злочином проти людства.

УЧЕНЬ ІСТОРИК: Що  таке геноцид?  Під геноцидом розуміємо такі дії, що вчинюються з наміром знищити, повністю, або частково, будь - яку національну, етнічну, расову або релігійну групу  шляхом позбавлення життя  членів  такої  групи чи заподіяння їм  тяжких тілесних ушкоджень.

УЧЕНЬ. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду святоруського! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів?  Де ж ви, сили небесні?!

УЧЕНИЦЯ. І стояла вона, осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася, Мати – Україна, на велетенському хресті розіп’ята.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від  голоду, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі присвячується ця хвилина скорботи.

/ кліп «Реквієм пам’яті мільйонів»/

Хай ця хвилина для громадян нашої країни, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги.

2 ВЕДУЧИЙ. Хай в кожній оселі, в кожній родині українці схилять голову перед пам’яттю тих, хто не хотів помирати, хто хотів жити, але їх убили  голодом-геноцидом. Хай ця хвилина увійде в наші юні серця тихою поминальною молитвою…

/учні запалюють свічки./

                                                Засвіти свічу, засвіти!

                                                Хай здригнуться від правди світи.

                                                Хай дізнається вся земля:

                                                Панахиду  Вкраїна справля…

1 ВЕДУЧИЙ.  Прости, небо! Прости , земле! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу!

2 ВЕДУЧИЙ.  Прости нас, народе Божий! Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили.

/ танець дівчаток з  свічками/

УЧЕНЬ ІСТОРИК. Перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору був відкритий 23 жовтня 1983 року у Канаді за ініціативи громадян Канади українського походження. На сьогоднішній день пам’ятні знаки встановлено в Австралії, Аргентині, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі, Угорщині, США.

/Демонструються кадри презентації де зображено пам’ятні знаки жертвам Голодомору, зокрема на Полтавщині та в селах Миргородського району/

/ виходить дівчина  з хлібиною на вишитому рушникові/

ДІВЧИНА.   Я цілуватиму цю запашну хлібну скоринку. І щиро молитимусь за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. Від імені мільйонів українців, яких ми називаємо жертвами голодомору і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб.  І дякуватиму Бога за те,що його маю…

                   УЧЕНЬ.                 На скибку  хліба я дивлюся,

Рум’яну, білу, запашну.

На скибку хліба я молюся,

До неї руки простягну.

Молюсь за тих, хто  скибки тої

Не дочекавсь, заснув  навік

Зими холодної, лихої

В  той чорний, 33 – ій рік.

/демонстрація  кліпу «Господи, помилуй нас»/

УЧЕНИЦЯ.                          Молюсь за нас, дорослі й діти

Щоб не зазнали бід  отих.

Нехай поняття  «хліб», «життя» і «жити» -

Завжди належать до святих.

УЧЕНЬ.                                Хліб священний лежить на столі

Запашний і рум’яний, високий.

Знають добре малі і старі,

Що то рук хліборобських неспокій.

Хліб священний лежить на столі –

В нього запах жнив’яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І як сонце,  сіяє  над світом!